Лун‪а‬

Передмова

Війна — це найгірше, що може статися. І воно з нами сталось.
Те, про що ми читали у підручниках сприймали як щось далеке, нереальне, таке, що відійшло у архіви історії і припало пилом назавжди — прийшло до нас. Воно насунулося, подібно до грозової хмари. Воно не дає нам дихати і забирає наші життя.
Брудне, закривавлене і мертвенно бліде обличчя війни залишиться таким, у які б блискучі шати героїзму його не вбирали, якими б нагородами не оздоблювали. Автор кіноповісті “ЛУНА”, Вінсент Меттель спонукає подивитися у це обличчя, лише трохи прикривши його вуаллю авторського бачення.
Повість Вінсента абсолютно позбавлена тривіальних образів, моралізаторства, звеличення “наших”, розлюднення “їхніх”. В реаліях війни це було б занадто очевидним.
Натомість, разом з головним героєм на ймення Кий, Вінсент запрошує на небезпечний променад межею реального і сюрреального.
Тримаючи свідомість відкритою для творчості Вінсента Меттеля, читач відчує, як загострюється лезо сприйняття у момент руйнації звичного світу, потрапить разом з героєм у центрифугу любові та смерті, пізнавши екстремуми пристрасті й страху, захвату і відрази, відданості й ненависті.
Батогом відбірної лайки і фізіологічних подробиць, шовком непідробної ніжності і любові, грубими нарисами дійсності та одурманливим фіміамом містики, автор утримує читача до останнього рядка. Не намагайтеся нічого передбачити. Час відпустити реальність, зректися будь-яких суджень і спуститися до льоху, де вже чекає мальовнича і моторошна історія за участю бійця ЗСУ Кия, окупанта-срасіянина Міші, волонтерки Лілії та дівчини з так званої “ДНР” Лєни.
Після прильоту ворожої ракети потрощено не лише будівлю, але й “фасади”, які звикли носити люди, яких у мирний час нічого б не поєднало між собою. Оглушливу справжність людських натур, безжально викрито автором. Читач стане глядачем, бо образи з повісті Вінсента стоять перед очима, як живі. “Я написав фільм” — говорить про свій твір сам Автор, і з цим неможливо не погодитись.
Багатогранність образів, насиченість алюзіями та омажами, переплетення світів, вальс релігійного з безбожним, оргія еросу і танатосу, приреченість з абсолютно несподіваним поштовхом надії — і от читач вже не знає, де він, що відбувається? Це життя пост-мортем? Подорож лабіринтами чиєїсь підсвідомості? Це галюцинації бійця після контузії? Чи це неминуча дійсність в якій ми перебуваємо просто зараз?
А можливо, цього ніколи не було, і ви просто спите під час повітряної тривоги, коли на сусідню вулицю… Хоча, не будемо про це.
Мультивиміри Вінсента Меттеля не дадуть вам жодної однозначної відповіді. Але точно зроблять ваш вояж крізь темні часи більш захоплюючим та змістовним. І вже тільки за це варто читати цю повість.
Альтернативна точка зору, яка суттєво посуне вашу точку збірки — це завжди на часі. Але тільки найсміливішим. Обіцяю, що вам забезпечено дві речі: дереалізація і насолода. Тримайтеся міцніше на цих американських гірках витонченості й бруду. Адже навіть яблуко, яке лежить на вашому столі — не те, чим здається…

Софія Маркіна